Багато з існуючих у природі вірусів визначені як такі, що є причиною порушення репродуктивних здатностей свиней. Серед них є віруси класичної та африканської чуми свиней, хвороби Ауєскі, парвовірус, вірус репродуктивно-респіраторного синдрому свиней (РРСС), вірус японського енцефаліту, аденовірус, корона вірус, віруси грипу, ящуру та везикулярного стоматиту. Найбільших економічних збитків в патології репродукції свиней по усьому світу завдають парвовірус, вірус РРСС, класичної чуми свиней, вірус хвороби Ауєскі.

Економічні показники свинарських господарств, незалежно від їх виробничої потужності, знаходяться у прямій залежності від основних показників репродукції (відтворення) стада. Головним чином це стосується таких показників, як неплідність і малоплідність свиноматок, інтенсивність використання основного поголів’я, коефіцієнт запліднюваності самок, введення ремонтного молодняку у стадо та стан цього молодняку, народжуваність життєздатного/нежиттєздатного приплоду, аборти, мертвонароджені та слабкі поросята.

Одне з перших місць серед причин репродуктивних розладів основного маточного поголів’я, кнурів, недоотримання та загибелі приплоду займають саме інфекційні захворювання. Досить велику частку у цій групі становлять саме вірусні хвороби, успішна профілактика яких пов’язана з вирішенням конкретних завдань у галузі ветеринарної вірусології, які значною мірою залежать від глибини досліджень у вивченні природи вірусів, біохімічних, антигенних і біологічних властивостей їх компонентів, механізмів взаємовідносин з клітинами, патогенезу, факторів специфічного й неспецифічного імунітету.

Одними із головних завдань при відтворенні стада свиней є ветеринарно-санітарний контроль за існуючими вірусними і бактеріальними захворюваннями, що можуть спричинювати розлади репродуктивної функції свиноматок, комплекс ветеринарних заходів, спрямованих на інтенсифікацію відтворної функції самок та самців, профілактику та ліквідування неплідності, підвищення якості батьківського та материнського поголів’я.

У статті дана характеристика декільком вірусам-збудникам розладів функції відтворення свиноматок - парвовірусу, вірусу репродуктивно-респіраторного синдрому.

 ПВС

 Парвовірус свиней (ПВС) спричиняє репродуктивні розлади свиней, що характеризуються інфікуванням та смертю ембріонів і плодів, які в переважній більшості випадків не супроводжуються зовнішніми клінічними ознаками. Захворювання розвивається переважно у тих випадках, коли серонегативні свиноматки ороназально контактують з вірусом в період першої половини супоросності та плоди трансплацентарно інфікуються ще до того, як стають імунокомпетентними (здатними самостійно індукувати імунну відповідь).

Парвовірус свиней (див. рис.) відноситься до роду Parvovirus (parvus (лат.) - маленький) родини Parvoviridae. Встановлено, що всі ізоляти ПВС дуже подібні в антигенному відношенні.

Серед свинопоголів’я усього світу парвовірус свиней є найбільш поширеним патогеном. У найважливіших місцевостях по виробництву свинини, таких як Північно-Західна Франція, Данія, Голландія, Середній Захід США, парвовірусна інфекція є ензоотією у 97% свинарських стад. Ремонтний молодняк, який був інфікований польовим вірусом до парування, здатний виробляти активний імунітет, який може тривати пожиттєво. Але у більшості випадків парвовірус уражає ремонтний молодняк, який не набув специфічного імунітету до періоду парування.

Гостра парвовірусна інфекція, що перебігає у маток в постнатальний період, враховуючи супоросних тварин, у яких пізніше спостерігаються розлади репродукції, майже завжди субклінічна. У молодих тварин та дорослого поголів’я вірус розмножується та є тропічним до тканин з високим мітотичним індексом - лімфоїдній, тканинах статевих органів.

Головна та майже єдина клінічна ознака парвовірусу - розлади репродукції супоросних тварин. Унаслідок інфікування вагітні свиноматки та ремонтний молодняк можуть раптово приходити в охоту, народжувати малоплідний помет (декількох поросят) та муміфікованих поросят різної величини. Іншими проявами репродукції можуть бути неплідність, рідко - аборти, мертвонароджені поросята, висока неонатальна смертність та низька життєздатність поросят. Серед новонароджених поросят від однієї інфікованої свиноматки можуть спостерігатися муміфіковані плоди, мертвонароджені та нормально розвинені живі поросята. На сьогодні не зафіксовано даних про порушення здатності до запліднення або лібідо у кнурів, уражених парвовірусом свиней.

Про присутність парвовірусної інфекції в господарстві можуть свідчити порушення у репродуктивних здатностях ремонтного поголів’я та основних свиноматок. Відносно невелика кількість абортів, прохолостів та набутих аномалій плодів відрізняють парвовірус від інших хвороб, що спричиняють репродуктивні розлади. Точний діагноз на парвовірусну інфекцію свиней ставлять в умовах спеціалізованої лабораторії.

Щодо специфічної боротьби з зазначеним патогеном, то на сьогодні існують три загальноприйняті стратегії профілактики парвовірусної інфекції репродуктивного свинопоголів’я: 1) натуральне інфікування; 2) зворотне згодовування; 3) імунопрофілактика.

При натуральному інфікуванні забезпечується прямий контакт між серонегативним ремонтним молодняком, який планується ввести в стадо, та серопозитивними свиноматками (сподіваючись, що декілька з них виділяють вірус назовні). Також практикується переведення наївного ремонтного молодняку у приміщення, де нещодавно утримувалися або утримуються серопозитивні щодо парвовірусу тварини.

Зворотне згодовування - згодовування молодому ремонтному поголів’ю калових мас імунних (перехворілих) свиноматок або ремонтних свиней. Позитивним ефектом такого заходу може бути вирівнювання імунологічного фону свинопоголів’я господарства, але негативним моментом зворотного згодовування є пасажування вірусу серед неімунного поголів’я. У деяких господарствах для активної імунізації молодого поголів’я проти ПВ-інфекції практикують згодовування муміфікованих плодів. Проте муміфікація плодів спостерігається не тільки при ПВ-інфекції свиней, тому споживання тваринами таких плодів є ризикованим, оскільки може викликати розповсюдження інших небезпечних захворювань на материнському поголів’ї.

Тільки використання такого заходу, як обов’язкова вакцинопрофілактика, дає змогу бути впевненим, що всі оброблені тварини індукують активний імунітет перед заплідненням. У сучасному арсеналі ветеринарних спеціалістів існують як активовані, так і живі вакцини проти парвовірусу свиней. У США розроблено економічну модель оцінки при вакцинації свиней з неблагополучних щодо ПВІС господарств. За її допомогою доведено економічну перевагу вакцинації в порівнянні з натуральним інфікуванням тварин в господарстві, навіть у тому випадку, якщо вартість однієї дози вакцини буде становити 9 доларів.

Вірус репродуктивно-респіраторного синдрому належить до родини Arteroviridae роду Arteriovirus та має одноланцюгову РНК. За розмірами інфекційний віріон РРС становить 50-65 нм в діаметрі, має зовнішню оболонку, що містить ліпіди та 6 структурних білків. Вірус зберігає свою інфекційність упродовж щонайменше декількох років (при зберіганні в лабораторних умовах -70 °С в культурі клітин).

На сьогодні були виділені та ідентифіковані два основні серологічні типи цього вірусу - прототипи Lelystad (Лілестад) та VR-2332. Переважна більшість польових штамів вірусу, які були виділені в Європі, мають більшу антигенну спорідненість до штаму Lelystad, у той час як більшість польових штамів, ізольованих в Північній Америці та взагалі в усьому світі, мають більше антигенне відношення до штаму VR-2332.

Щодо питання про епідеміологічні особливості вірусу РРС, то слід відмітити, що вірус поширюється серед сприйнятливого поголів’я як горизонтально, так і вертикально. Найчастіше спостерігається горизонтальна трансмісія, яка стає можливою завдяки прямому контакту з патогеном, що виділяється в зовнішнє середовище секреторно (включаючи сперму) та екскреторно. Вертикальна трансмісія вірусу РРС є також важливим поясненням поширення захворювання серед популяції свиней. Внутрішньоутробно заражені тварини є персистентно інфікованими та здатними до виділення вірусу протягом щонайменше перших декількох місяців життя.

Одним із основних клінічних проявів більшості РРС-індукованих епідемій з ознаками ураження репродуктивних органів були пізні аборти та народження загиблих на пізніх стадіях супоросності або цілком нежиттєздатних поросят. За декілька тижнів до цього, під час протікання інфекції, досить часто спостерігається прояв клінічних ознак ураження ремонтного молодняку та основних свиноматок. Протягом гострого перебігу захворювання можуть спостерігатися аборти у 3-5% свиноматок, що знаходяться на 35-109 днях супоросності, а їх (свиноматок) загибель може сягати 10%. Симптомами є ураження ЦНС - атаксія, пересування по колу, некоординованість рухів, агалактія. У свиноматок, що уражені вірусом РРС, спостерігається надзвичайне загострення ендемічних захворювань (таких як саркоптоз, атрофічний риніт та інші респіраторні захворювання, цистит, пієлонефрит). Уражений приплід, отриманий від хворої свиноматки, складається частково з нормальних, а також слабких, маленьких чи загиблих безпосередньо під час опоросу, аутолітичних, частково або повністю муміфікованих поросят.

Перебіг інфекції у глибокосупоросних свиноматок призводить до розладів репродуктивної системи, що знаходять своє вираження у абортуванні, загибелі плодів в утробі та, що особливо характерно, у пізньому поросінні. Такі наслідки можуть бути пояснені безпосередньою дією вірусу РРС на плід при трансплацентарній передачі цього патогену. Причини, за яких вірус РРС призводить до загибелі плодів, поки що не з’ясовані. Існує думка, що вірус пошкоджує кровообіг плоду, але механізм проникнення патогену через плаценту поки що не відомий. Можливо, вірус РРС, подібно до парвовірусу, проникає завдяки асоціації його з материнськими макрофагами.

У зв’язку з відсутністю засобів лікування головним питанням щодо контролю цього захворювання став пошук надійних та ефективних засобів специфічної профілактики РРС. Біологічна промисловість західних країн давно почала розробку таких засобів, і зараз на ринку присутні як живі - аттенуйовані, так і інактивовані вакцини. Аттенуйовані вірус-вакцини покликані бути більш ефективними, ніж інактивовані. Але, як свідчить практика, іноді ані перший, ані другий тип вакцин не може захистити організм під час інфікування високовірулентним штамом РРС. Оскільки атенуйований вірус може персистувати в організмі вакцинованих тварин протягом багатьох тижнів, рекомендується утримання вакцинованих та невакцинованих тварин окремо протягом певного часу. На даний час у світі тривають роботи по вдосконаленню існуючих вакцин та стратегій вакцинації, ерадикації (повного викорінення) цього захворювання.

Віруси РРС, хвороби Ауєскі та енцефаломіркардиту свиней є патогенними для плодів як у період їх імунологічної ареактивності, так і у період імунокомпетентності, у той час як патогенна дія парвовірусу, ентеровірусу та вірусу японського енцефаліту відбувається утому випадку, коли патогени проникають через плаценту та вражають плід у період імунологічної недієздатності (до 70-денного віку). Аборти у свиноматок частіше за все викликають віруси КЧС, хвороби Ауєскі, віруси РРСС. Аномалії розвитку у плодів та новонароджених поросят розвиваються після ураження вірусами КЧС та японського енцефаліту.

Також багатьма дослідниками було встановлено значну епізоотичну роль змішаних (асоційованих) інфекцій вірусних патогенів, що викликають репродуктивні розлади. Серед таких асоціацій найчастіше зустрічаються поєднання парвовірусу (ПВІС) та РРС, ПВІС та цирковірусу типу 2.